Підліткова агресія: захисна реакція або крик про допомогу? Поради психолога

Агресивні підлітки, при всій відмінності їх особових характеристик і особливостей поведінки, відрізняються деякими загальними рисами. До таких рис відноситься бідність ціннісних орієнтацій, їх примітивність, відсутність захоплень, вузькість і нестійкість інтересів.

У цих дітей, як правило, низький рівень інтелектуального розвитку, підвищена навіюваність, копіювання, недорозвиненість етичних уявлень. Їм властива емоційна грубість, озлобленість, як проти однолітків, так і проти навколишніх дорослих. У таких підлітків спостерігається крайня самооцінка (або максимально позитивна, або максимально негативна), підвищена тривожність, страх перед широкими соціальними контактами, егоцентризм, невміння знаходити вихід з важких ситуацій, переважання захисних механізмів над іншими механізмами, регулюючими поведінку.

Разом з тим серед агресивних підлітків зустрічаються і діти добре інтелектуально та соціально розвинені. У них агресивність виступає засобом підняття престижу, демонстрація своєї самостійності, дорослості.

Часто такі підлітки знаходяться по відношенню до офіційного керівництва школи в деякій опозиції, що виражається в їх підкресленій незалежності від вчителів. Вони претендують на неформальну, але авторитетнішу владу, спираючись на свою реальну фізичну силу. Ці неформальні лідери володіють великою організуючою силою, можливо тому, що за свій успіх вони можуть використовувати привабливий для всіх підлітків принцип справедливості. Не випадково біля них збираються не дуже розбірливі в цілях і засобах, компанії підлітків. Сприяють успіху таких лідерів і уміння безпомилково визначати слабких, тих, хто виявляється беззахисним перед нахабством і цинізмом, особливо, якщо цей цинізм представлений під виглядом морального принципу " виживають сильні, слабкі вимирають ".

«Душа належить людству і епохам». До ювілею Ліни Василівни Костенко

«Небагато є сьогодні в Україні особистостей, перед якими б так заклякали і журналісти, й політики, і вся українська спільнота. Але таких особистостей і не може бути багато. Це та, вже майже міфічна порода аристократів духу або ж моральних авторитетів, беззаперечність позиції яких не порушується часом, простором, а тим більше «актуальними вітрами» - чи то політичними чи будь-якими іншими (андерграунд чи мейнстрім, постмодернізм чи постпостмодернізм), яким зовсім не лестить увага телекамер і слова яких моментально набувають історичного значення.»

До Дня рідної мови

“Суржик – це не взаємозбагачення, а взаємообкрадання мов”.

Як відомо, суржик - елементи двох або кількох мов, об’єднані штучно, без додержання норм літературної мови (нечиста мова). Сьогодні  він, на жаль, досить розповсюджений в сучасному світі. Майже по всій Україні зустрічаються люди, які розмовляють “нечистою”  українською мовою.

Без сумніву, можу сказати, що більшість людей не помічають, як вживають слова російського або іншого походження. На мою думку, це досить велика проблема для суспільства. Адже ми забруднюємо нашу рідну мову. Можу розповісти цікавий факт про наше суспільство.

Українці, коли наповнюються патріотичною гордістю, люблять розповідати, що українська одна з наймилозвучніших мов світу. Проте, коли пафос відступає, чомусь дуже часто переходять на російську або користуються суржиком.

Суржиком здавна в Україні називали мішанину зерна – жита, пшениці, ячменю, вівса, а також борошно з такого зерна (тобто не першосортне зерно та низького сорту борошно). Сьогодні словом суржик прийнято називати мову, в якій, як я раніше розповідала, штучно об'єднані без дотримання літературних норм елементи різних мов.

Найчастіше ми використовуємо слова, які негарно звучать й псують нашу особистість. Упродовж дня я чую, як довкола мене "понімають", "розгаварюють", "тормозять", "гладять", "стірають",  "занімаються", "провіряють" "і так дальше".

Вважаю, що спілкуватись суржиком –  це однаково, що їсти суп з концентрату.  Звичайно, і ним можна втамувати голод, але  від якісної і здорової їжі користі організму значно більше.

Тож, будьте гурманами! І нехай вам смакують українські слова!

“Суржик-це не взаємозбагачення, а взаємообкрадання мов”

Я згодна з тезою”Суржик-це не взаємозбагачення,а взаємообкрадання мов”,тому що в українській мові є немало законних,унормованих русизмів, полонізмів, германізмів, тюркізмів,запозичень з інших європейських мов. Вважається,що близько 10% слів нашої мови є іншомовними запозиченнями.       Однак,коли слова з чужої мови вживаються бездумно,безсистемно,коли перекручується їх зміст і спотворюється звукове оформлення, це засмічує мову. Мовне явище, що дістало назву суржик,належить до специфічної форми побутування мови в Україні. Але кожна людина думає по-різному. Одні вважають, що суржик-це неграмотне використання української мови,інші думають, що суржик – це звичайна українська мова, якою спілкується переважна більшість населення. Але мудрі люди кажуть, що немає правильної української мови. Бо кожен із нас-українець,і кожен вважає мову,якою спілкується правильною.

“Суржик – це не взаємозбагачення, а взаємообкрадання мов”                                     Поняття суржику на сьогоднішній день є досить суперечливим. Деякі мовознавці виділяють суржик в окрему мову спілкування.  Дійсно, дане явище набуло широкого вжитку серед українського населення, що значним чином надає українській мові статус непрестижної та навіть безперспективної щодо розвитку. Крім того, постійне вживання української літературної мови, як боротьби проти суржику, може бути помилково трактоване «націоналізмом».

Виходячи з цього, більшість українців погодиться, що з суржиком потрібно боротись. Для цього потрібно спочатку визначити причини цього «вкоріненого зла» в нашій милозвучній українській мові, що проявляється в мовленні кожного другого жителя нашої країни. Суржик є частиною сьогоднішньої реальності, але кожному з нас потрібно уникати його застосування. Бо та частина людей, яка використовує його , може від нього відмовитися й перейти на російську. Та й російськомовні українці ніяк інакше не вивчать державної мови, якщо не будуть суржиком користуватися.

“